Для Ірини Шевченко з раннього дитинства пісня та спів були розрадою. Співаючи, вона забувала про те, що засмучувало та гнітило, вчилася прощати та вірити у найкраще.
Ірина виконує народні пісні. Її приваблюють сучасні обробки творів та автентичні мотиви. Народна пісня, як говорить співачка, дає їй крила. Більше на sumy-trend.in.ua.
Коротка біографія
Ірина Шевченко народилася 17 листопада 1994 року у Конотопі, невеличкому місті Сумської області. З ранніх років було зрозуміло, що дівчинка дуже любить співати, пісня для неї є буквально сенсом життя. По закінченні 9 класів середньої школи Ірина поступила до Сумського вищого училища мистецтв і культури, де навчалася за фахом «Народне пісенне мистецтво». Після закінчення навчання в закладі Ірина здобула диплом бакалавра та продовжила музичну освіту у Ніжинському державному університеті імені М. В. Гоголя на кафедрі мистецтв та культури.
Ірина має потужний та мелодійний голос, який у поєднанні зі своєрідною манерою виконання зачаровує слухача. Починаючи зі студентських років дівчина із задоволеннями виступала на різноманітних заходах. З перших виступів дівчини слухачів дивувало, наскільки природно вона тримається на сцені й співаючи – проживає кожну пісню. Її виступи – це справжня прикраса будь-якого концерту.
Пісня – розрада в житті
Колись саме співи врятували Ірину, не дали загубитися в розпачі. Дитинство співачки не можна назвати щасливим. Батьки пиячили. Коли батька посадили за бійку, а мати пішла у невідомому напрямку, Ірина залишилася сама із молодшою сестрою. З того часу дівчатам все довелося робити самим – топити в хаті, варити їжу та добувати харчі. Багато в чому допомагала бабуся і сусіди. На щастя, сестер не забрали до інтернату – знайшлася добра жінка пані Наталя, яка оформила опікунство над дівчатами.
Пісня завжди була розрадою для Ірини. Іще маленькою вона із задоволенням слухала пісні своєї бабусі. Як згадує сама співачка, у шкільні роки вона боялася проситися до музичного гуртка, а потім все-таки наважилася і її одразу взяли. На заняттях вона одразу заспівала чисто і правильно, на першому концерті виступала одразу в трьох номерах. Музичний гурток надихав, і був для дівчини справжнім раєм.
Якось перед концертом вибило світло і дівчині довелося заспівати без фонограми. Спів Ірини настільки вразив викладачів гуртка, що її одразу направили до гуртка в Сумах. Пісенні здібності дівчини допомогли їй поступити до Сумського вищого училища культури та мистецтв.
Ірина Шевченко була дуже активною студенткою: вона співала в хорі та брала участь в ансамблі, входила до студентської ради та була старостою у гуртожитку. І, між іншим, встигала брати участь у конкурсі молодих талантів, що відбувався в місті.
Важкі спогади дитинства давалися в знаки. Ірина пам’ятає, як в дитячі роки люди часто шепотіли за спиною, згадуючи її батьків. Дехто навіть гадав, що Ірина із сестрою будуть такими, як їх батько і матір. Але дівчат завжди та у всьому підтримувала їх опікун, Наталія.
Дуже бентежною подією для Ірини став вступ до Ніжинського університету, адже вона тоді не вміла грати на жодному з музичних інструментів. Але на навчання Ірина поступила. Тоді, як зауважує співачка, конкурсна комісія дала їй аванс. Інструментом для Ірини Шевченко є її голос. І це дуже крихкий інструмент, який потребує дуже обережного ставлення.
Під час навчання в Ніжинському університеті Ірина Шевченко стала учасницею багатьох конкурсів та фестивалів. Як зізнається співачка, конкурси для неї – не змагання, а поле для практики. Завдячуючи навчанню в університеті, Ірина змогла побувати на різних сценах. І на багатьох із них – несподівано і легко для себе самої – ставала володаркою престижних призів.
