Скрипаль Анатолій Вербицький із Недригайлова, що на Сумщині – людина не простої долі та непересічного таланту. З юних років грає старовинні танці на різних святах. Часто запрошують музику й на весілля – бо яке ж весілля без танців. За словами фахівців, гра майстра – унікальна і є перлиною нематеріальної спадщини регіону. Більше на sumy-trend.in.ua.
Історія таланту та життя
Як казав пан Анатолій в одному з інтерв’ю, першу скрипку йому привіз із Польщі старший брат. Як він навчився грати – скрипаль не розповідає, проте зазначає, що грати на скрипці не просто, і що в університетах так грати не навчають.
Зовсім скоро сільський музика покликав Анатолія грати на весіллях. Граючи для людей та слухаючи досвідченого скрипаля, пан Анатолій вдосконалював свої музині вміння, адже йому дуже хотілося грати гарно та майстерно. Було тоді сильне бажання вчитися і терпіння до тої справи.
Як згадує пан Анатолій, до Недригайлова в ті роки приходили люди з навколишніх сіл. В будь-яку пору року музиканти грали на вулиці. Люди приходили із далеких країв, пішки долали більш як 10 кілометрів за будь-якої погоди. Набирався повний двір людей і починалися танці, які тривали годинами. За словами скрипаля, як танцівники вправні, то і грати набагато приємніше й легше.
На початок Другої світової війни пану Анатолію було лише 7 років. В той рік він почав навчатися у першому класі. В середній школі він провчився лише п’ять років. З дитячих років Анатолію довелося працювати. Спочатку він у жнива возив на поле воду, юнаком вивчився водити машину і працював шофером у колгоспі протягом багатьох років.
В ті роки люди дуже шанували скрипку. Без неї не обходилося жодне весілля. Як розповідає пан Анатолій, часто переносили дату весілля, якщо скрипаль був зайнятий. Музики також грали на Різдво, свято Івана Купала та на досвідках (це вечори, де дівчата та хлопці збиралися в одній великій хаті).
Пан Анатолій мав своє господарство і працював у колгоспі. Часу для музики залишалося зовсім мало. Тоді пан Анатолій грав тільки танці. Тільки вийшовши на пенсію, він став грати на скрипці та підспівувати.
Багато років Анатолій Вербицький живе у будинку, який побудував самотужки на трудодні. Коли він працював у колгоспі, селянам не платили грошей, але в кінці року дали 250 російських рублів. Саме на ці гроші чоловік і почав будувати. До речі, план будинку пан Анатолій теж складав сам.
Талант – перлина нематеріальної спадщини
До скрипаля з Недригайлова приїздили київські та сумські музиканти. Зі свого села Анатолій Вербицький учнів не мав.
Навчатися у пана Анатолія пощастило Вікторії Гавриленко, яка очолює відділ мистецтв нематеріальної культурної спадщини науково-методичного центру культури та мистецтв у Сумах.
За її словами, Анатолій Вербицький є унікальною людиною. Він єдиний скрипаль на Слобожанщині й на всій Лівобережній Україні, хто вміє грати давні танці, що були традиційними в цих краях.
Спочатку, як розповідає Вікторія, він поставився до неї, як до учениці, досить скептично і вважав, що нічого не вийде. З часом ставлення змінювалося, вчитель робив слушні зауваження, виправляв і пояснював, як грати так, щоб звучало дійсно гарно. Врешті Вікторія вийшла на той рівень майстерності, коли пан Анатолій назвав її своєю ученицею.
Гра Анатолія Вербицького – це яскравий приклад нематеріальної культурної спадщини. Як вважає Вікторія Гавриленко, таке вміння передається тільки в живому спілкуванні від майстра до майстра. Мелодії старовинних танців, що граються на скрипці, особливі – вони мають свої специфічні засоби, які притаманні лише для Недригайлівщини.
Пана Анатолія дуже тішить, що здібності до гри на скрипці має його онучка. Як говорить скрипаль, він бачить здібності дівчинки по самих пальчиках (по тому, як вона тримає інструмент).
