“Український гурток”, як його називали самі учасники,  був започаткований місцевою інтелігенцією Сум. До його складу входили любителі драматичного та музичного мистецтв. Про те, чим займалися гуртківці та як вони сприяли поширенню української культури в місті читайте на sumy-trend.in.ua.

Створення театрального гуртка

Суми довго не мали своєї професійної театральної трупи. Тому не дивно, що цю нішу займали місцеві аматори. Вони намагалися відтворити на сцені те, що робили відомі українські драматурги. Любителі займалися цією справою у проміжках часу між гастролями видатних українських театрів. Саме для цього в місті з’явився цей гурток. 

Не обійшлось без накладок. Як розповів історик Дмитро Кудінов, у зв’язку з оголошенням у Сумському повіті воєнного стану, офіційне оформлення товариства дещо загальмувалося. У 1907 році питання про гурткову діяльність було порушено знов. Цим перейнялись місцеві дворяни та інші мешканці, які мали різний достаток, соціальне і національне походження. Було підписане звернення до губернатора Харкова з проханням надати дозволи на створення осередків української культури. Губернатор Пєшков відмовив сум’янам у реєстрації, посилаючись на те, що вони порушили “вимоги закону”.

Та шанувальники українського театрального мистецтва продовжували виступи на сценах міста, хоча як неформальна організація. У грудні 1908 року в Громадському зібранні була поставлена драма “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М. Старицького. Зал був заповнений вщерть. Прибутки від вистави були передані безпритульним мешканцям міста.

Восени 1909 року новий губернатор тодішньої Харківщини таки дав дозвіл на роботу організації й підписав статут. Він підтвердив, що організація сприяє розвитку “драматичної та музичної обдарованості” її членів. Для досягнення цього плану потрібно було організовувати вистави, концерти, вечори та створити бібліотеку. Члени товариства мали бути обох статей. Кількість гуртківців на той час становила 247 осіб. Це свідчило про те, що українська культура в Сумах користується неабиякою популярністю в містян. Упродовж першого року роботи товариства кількість гуртківців почала зростати, сягнувши 300 членів. 

Організація концертів та вистав

Зрозуміло, що для такої великої кількості охочих, потрібна була велика зала. У жовтні вона була знайдена, з гуртком своїм житлом “поділився” купець Лука Харченко.

Творча діяльність гуртківців базувалася на двох напрямках: організація концертів і вистав у так званих “виконавчих зібраннях”. Тут закінчичувалася “обкатка” мистецьких програм для демонстрації широкому колу глядачів. Бувало, що ухвалювалося рішення про недоцільність вистави. Гурток з осені 1910 року до літа 1911 року поставив 38 спектаклів і дав єдиний концерт. Вистави й концерти відбувалися в театрі «Тіволі», в саду «Швейцарія» та Громадському зібранні. А ще 19 спектаклів були показані на “виконавчих зібраннях”, не для всіх. Спектаклі добре сприймалися “демократичною публікою”.

Костюмовані вечірки

Крім того, гуртківці організовували “костюмовані вечірки в національному вбранні”. Вони нагадували українські вечорниці. Згідно з дрес-кодом люди мали одягати шаровари, плахти, свити та інші елементи українського традиційного одягу.

Товариство завжди відзначалось своєю благодійністю. Дуже часто вся виручка від концертів та вистав, йшла на доброчинність.

Існування любительського акторського товариства та хору компенсувало відсутність постійної фахової трупи в місті й давало можливість сум’янам насолоджуватися грою акторів і не лише. Адже всі охочі мали змогу спробувати себе в акторському амплуа та самореалізуватися як театральні актори або співаки.