У Сумах досить довго не було ні власного професійного театру, ні театрального приміщення. У тогочасної влади не доходили руки, а ентузіасти не могли знайти фінансування. Хоча згадки про театральні вистави звичайно були. Але заїжджі гастролери виступали де прийдеться, то в старому сараї, який належав Кондратьєву, то в пустій лавці. Одного разу якась актриса, що мандруючи відвідала майже всі маленькі містечка тогочасної російської імперії, виступала у пустому номері у торгових рядах. Про те як у Сумах з’явився перший професійний театр та хто його започаткував читайте на sumy-trend.in.ua.
Купець, який мріяв про театр
Михайло Бабич народився у сім’ї сумського торговця. Його батько продавав металеві вироби, був більш-менш успішним купцем і користувався повагою у місті. Михайло навчався в найсоліднішому на ті часи навчальному закладі міста – Сумському повітовому училищі.
Математику йому викладав Пилип Марачевський, який за «сумісництвом» був відомим українським поетом-ліриком. Він справив на юного Михайла незабутнє враження, а його комедія «Сумська причудниця» загалом стала тою причиною й поштовхом, яка змусила Михайла Бабича зацікавитись театральною справою. Разом з тим учитель прищепив Михайлу зацікавленість українською історією, культурою рідного краю, а також любов до українського слова.
Але по закінченню училища Михайло Бабич зайнявся своєю спадковою сімейною справою. Він почав їздити у відрядження, відвідував ярмарки Слобожанщини, був у Ромнах, Глухові, Полтаві, й звичайно Харкові. Але допомагаючи батькові, Мишко не пропускав жодної вистави вертепів чи просто акторів, що йшли на базарах, він купував усілякі книжки, які хоч щось розповідали про театр, збірники п’єс, дізнавався різне про відомих і не дуже акторів.
У Глухові та Ромнах є, а у Сумах нема
Особливо вразив Мишка тогочасний Глухів. Він знав, що це була столиця Гетьманщини, що майже всі українські гетьмани мали свої театри й утримували їх й що в Глухові була театральна сцена Європейського рівня.
Коли булава перейшла до Кирила Розумовського, то він почав залучати до глухівського театру талановитих митців з народу. У нього в театрі співала капела, грав оркестр, виступали читці й навіть виконували уривки з балетів.
Так само з хвилюванням відвідав Мишко Бабич і Роменський театр. Адже саме тут викупили з кріпацтва Михайла Щепкіна. Тут же на роменській сцені грав геніальний Карпо Соленик. Саме у Ромнах Михайла Бабича відвідала ідея збудувати театр у Сумах. Річ у тім, що один з двох роменських театрів на той час стояв біля торгових рядів, на ярмарковій площі. А чого ж у Сумах так не зробити подумав Михайло?
На всі руки майстер
Сказано зроблено, але спершу – актори, вирішив молодий Бабич. Так у Сумах виник аматорський театральний гурток, який почав давати вистави. І хоча все це дуже подобалось сум’янам й стало свіжим струменем у застійних тогочасних Сумах, на будівництво власного театрального приміщення грошей ніхто так і не дав. Й лише коли помер батько Михайла, той успадкувавши солідний статок, вирішує будувати приміщення професійного театру за власний кошт.
Михайло Бабич майже жив на цьому будівництві. Й у 1870 році у Сумах з’явився перший театр. По місту почали розклеювати афіші, які запрошували на «Одруження» Миколи Гоголя. Був в репертуарі театру Квітка-Основ’яненко, Тарновський тощо. Новостворений театр був завжди заповнений, вистави проходили з величезним успіхом. Сам Михайло Бабич теж грав й мав прихильність публіки.
А коли з українськими п’єсами трапився дефіцит, Михайло сам береться за перо, опановуючи ремесло драматурга й сценариста. До слова перший Сумський театр вніс багато нового в розвиток театру України. Тут були введені коротенькі програмки п’єс, на афішах почали писати справжні імена акторів тощо.
