Якщо говорити про репертуар театрів Сумщини, то всі історики й краєзнавці стверджують, що на при кінці ХІХ та на початку XX століття, тут грали в основному українських авторів й українською мовою. Все це тривало аж до російсько-більшовицької окупації України й навіть досить довгий час після неї. Детальніше про репертуар місцевих театрів й про мову, якою грали актори читайте на sumy-trend.in.ua.
Роменські театри у 1941-43 роках
Під час окупації Ромен німецько-фашистськими загарбниками тут тривало культурне життя. Яскравим підтвердженням тому є афіші Роменського Українського музично-драматичного театру імені Леонтовича. Ці афіші датуються 1941-43 роками. Хочеться звернути увагу на те, що вони написані українською мовою.
Далі можна дізнатись репертуар одного із найстаріших театрів Сумщини. Тут ми бачимо “Не ходи Грицю, та й на вечорниці” Михайла Старицького, “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського, “Наталка Полтавка” Івана Котляревського, “Лимерівна” Панаса Мирного тощо.
Не відставав від колег і Роменський драматичний залізничний театр. Тут ставили “Дай серцю волю заведе в неволю” Марка Кропивницького і його ж п’єсу “Пошились у дурні”, “Сорочинський ярмарок” Михайла Старицького тощо. Як бачимо, навіть майже через 20 років після окупації України більшовиками, після репресій 30-их років, українська мова нікуди не поділася, говорили українською, думали української й грали на сцені українською мовою.
Сумський театр Михайла Бабича
Ще цікавіша історія яка трапилась з Сумським театром, що за свій кошт збудував купець Михайло Бабич. Принагідно нагадаємо, що він грав у своєму театрі й користувався любов’ю глядачів, бувши вельми популярним актором.
Так от, коли в його театрі були поставлені майже всі п’єси українських авторів, які хотілось поставити, починаючи від Миколи Гоголя і закінчуючи Іваном Котляревським, власник театру сам взявся за перо і почав писати. З під його пера вийшли такі комедії як “Чудна комедія, або не роздивився, з ким повінчався”. В ній автор зобразив представників сільської верхівки. В іншій комедії були показані судові чиновники, називалась вона “Смішний погляд, або справа навпаки”. Ласих до приданого наречених було описано у “Чумак, або моторна дівчина”.
Але крім комедій Михайло Бабич пише ще й драми. Як, до прикладу, “Гусар, або цікава думка”. В ній висвітлюється конфлікт в сімейному житті. До слова, у театрі Михайла Бабича була спроба перейти на російський репертуар, але глядач на такі п’єси ходити не став.
Що ж стосується творчого доробку Михайла Бабича, то вже через деякий час до Сум почали приїздити представники театрів з Полтави, Харкова, Ромен, які просили надати їм для постановки п’єси автора. Той звичайно, що давав і вже за деякий час харківська преса відмічала успіх у глядачів цих вистав, у таких містах як Суми, Харків, Полтава, Ромни, Кременчук та інших.
Закон Юзефовича
Після смерті Михайла Бабича його театр занепав. Річ у тому, що в ті часи побачив світ так званий “закон Юзефовича”, згідно з яким в Україні заборонялись українська преса, театр, книги. Тому трупа театру розійшлася хто куди. Влада взялась організовувати російськомовну трупу, але вона не мала успіху. А тому, щоб приміщення не пустувало, його надавали для виступів російським гастролерам. Як стверджують краєзнавці, якість приїжджих артистів залишала бажати кращого.
Відомий факт у 1889 році у Сумах жив і працював відомий російський письменник Олександр Купрін. Якось він намагався стати актором і почав грати на сцені Сумського театру. Але був освистаний і зазнав фіаско. Чи то від того, що грали актори російською мовою, чи тому, що сумський глядач до того часу ще не забув гру акторів театру Михайла Бабіча, але гра Купріна була висміяна. Пізніше все це він описав у оповіданні “Как я бил актьором”.
