До більшовицького перевороту у Москві 1917 року та захоплення влади російськими більшовиками в Україні в Сумах налічувалось шість стаціонарних кінотеатрів. Після приходу радянської влади у місто справи з кіно стали кепськими. Про історію постреволюційних радянських кінотеатрів у Сумах читайте на сайті sumy-trend.
Перехідний період
З приходом революції для сумського кінематографа настали нелегкі часи. Переділ власності призвів до того, що в 1920-х роках у Сумах залишилося всього три кінотеатри. Найулюбленіший електротеатр “Оріон”, який був придбаний у 1917 році, господарем гранд-готелю на Воскресенській, А.Н. Люминарським і перейменований у театр “Мистецтв”, став електротеатром імені Карла Маркса.
“Ампіру”, який вважався VIP-електротеатром і знаходився в зруйнованій нині будівлі на початку Соборної площі теж не пощастило. Його перейменували у кінотеатр “імені Ленінського комсомолу”. А пізніше, в 1940-х – він став кінотеатром “Хроніка”.
Початок золотої ери
Лише за 30 років в обласному центрі з’явився перший новий кінотеатр, який мав назву ім. Ленінського комсомолу. Він був збудований на честь 40-річчя ВЛКСМ. Кінотеатр став першою ластівкою “золотої ери сумського кінематографа”.
За наступні 15 років в обласному центрі з’явилося ще п’ять великих кінотеатрів. Першим було збудовано “Космос”. Його відкриття було присвячене польоту Юрія Гагаріна. Інші кінотеатри були зведені в “плідний” початок 1970-х років. Тоді з’явився “Псел”, “Супутник” та “Промінь” відкрились у 1971 році. Ну й найзнаковіший кінотеатр міста, вершина “кінобудівель” – кінотеатр “Дружба” був відкритий у 1972 році. Не менш знаковою, за тими мірками, була й подія на честь якої його збудували – 50-річчя утворення СРСР.
Неймовірною популярністю кіно користувалось майже до кінця 80-х років. При середній зарплаті 100-120 руб. та вартості квитка у 30-50 коп., а дитячі квитки коштували 10 коп., мешканці міста могли дозволити собі хоча б раз на тиждень відвідати “храм кіномистецтва”. Особливо вирізнявся кінотеатр “Дружба”, тут завжди були аншлаги. Деякі фільми йшли місяцями, причому у всіх кінотеатрах міста, і на них все одно ходили. Бувало, навіть копій не вистачало, і, відкрутивши частину фільму, її везли в інший кінотеатр, де мав розпочатися сеанс. У найкращі часи кінотеатр “Дружба” збирав близько 65-70 тис. рублів на місяць, тобто за цей період його відвідували близько 100 тис. осіб. Особливою популярністю користувалися закордонні фільми, які сувора радянська цензура все ж таки пропускала в прокат. Перед початком кожного сеансу такої стрічки перед глядачами велася контрпропаганда – на сцену виходив партійний діяч і розповідав про “напівзігнилий капіталізм” та “світлий шлях до комунізму”. Тим же цілям були підпорядковані кінолекторії, що постійно проводилися. На них лікарі, педагоги й партійні працівники вчили жити молоде покоління. Цікаво – не цікаво, а слухати треба.
Легенда про Нарайямі
Піком “золотої ери сумського кіно” вважається 1987 рік. Тоді на великі екрани вийшов закордонний історичний фільм з елементами еротики “Легенда про Нарайямі”. Цензура практично впала, і до “Дружби” повалили такі натовпи, що протягом кількох тижнів цю стрічку показували цілодобово. Сеанс починався десь з першої години ночі, і через кожні дві години фільм показували знову. Черги стояли до проїжджої частини проспекту Шевченка. У тому ж, 1987 році, у Сумах відкрили останній кінотеатр – “Сучасник”, що на Курському проспекті. Мало хто міг повірити в ті часи, що всього через пару років усе зруйнується: і розвинена кіноіндустрія, і країна. Роки незалежності сумське кіно не пережило. До середини 90-х з 9 кінотеатрів закрилися 6, а до теперішнього часу збереглася одна “Дружба”.
