В березні 1895 брати Люм’єр вперше продемонстрували своє дітище в Парижі на відомому бульварі Капуцинів. З того часу “найважливіше з мистецтв” пройшло свою стрімку еволюцію від простеньких чорно-білих “німих” картинок до високоякісних візуальних і звукових ефектів. Сьогодні вони вражають уяву. Своя історія є і в сумської кіноіндустрії. З’явившись на початку XX століття, наше кіно розквітло в середині століття і практично зачахло на початку наступного. Про те, як у Сумах з’явилися електричні театри та коли це було, читайте тут. Більше на сайті sumy-trend.
“Міраж” зі сталактитами та сталагмітами
У якому році в Сумах з’явився перший кінотеатр, точно не відомо жодному історику. Перші дати, пов’язані з кінематографом, з’являються лише 1912 році, в газеті “Сумський вісник”. Натомість його назва та місце розташування відоме кожному сумському краєзнавцю – “Міраж” по вулиці Воскресенській. Він був у будинку пана Крюгера. Як згадують старожили, це було просторе приміщення з гарним фоє, оформленим у вигляді грота зі сталактитами та сталагмітами з пап’є-маше. Кіно показували вечорами з п’ятниці до неділі.
Оскільки на зорі кінематографа фільми були короткометражними й тривали не більше 15-20 хвилин, господарям електротеатрів доводилося за один сеанс показувати одразу кілька стрічок. Наприклад можна навести афішу сеансів “Міражу” за 5-7 листопада 1913 року: “Хроніка Гомон”, “Перед обличчям звіра” (драма у 2-х частинах) і “Класичні ролі Варламова” (комедія).
“Цейлон” у провулку Монастирському
Незабаром після появи “Міражу” в Сумах відкрився ще один електротеатр – “Цейлон”, заснований таким собі М.С.Чіхігіним. Розташовувався він у провулку Монастирському (Терезова, 2). Ця будівля хоч і була перебудована, але стоїть на тому ж місці й досі. Як заявлено в афіші від 18 червня 1913 року: “Театр відкритий щодня від шостої години вечора, а в неділю – від п’ятої”.
Вказані тут й ціни на квитки (до речі, вони були найдешевшими серед усіх електротеатрів): ложа – 1руб. 50 коп., місце – 40 коп., 2 місця – 30 коп., 3 місця – 25 коп.
Учні у формі та нижчі чини платили половину. Власники електротеатрів не лише робили знижки для незаможних верств, а й займалися благодійністю. Підприємці від кіноіндустрії віддавали гроші не тільки на загальноросійський День білої ромашки, коли збиралися кошти на боротьбу із туберкульозом. Вони робили добрі справи постійно. Збори від показів йшли то на боротьбу з масовими хворобами, то “незаможним учням Сумської Олександрівської гімназії”. А то й просто бідним сім’ям. Бути щедрим і добрим у ті часи вважалося нормальним для багатої людини.
Чим були незадоволені відвідувачі?
Попри те, що заможні господарі кінотеатрів вкладали у свої дітища багато грошей, відвідувачі часто були незадоволені наданими послугами. Як і в наш час людей не влаштовував сервіс. Особливо глядачі скаржилися на відсутність нормальної вентиляції, про що, на той час, журналісти писали постійно.
Згадки про те, що публіці доводиться “паритися у спеці та задусі”, з’являються майже в кожному репортажі про електротеатри з травня до серпня 1913 року. Наприклад, писали про електротеатр “Цейлон”, в якому, попри вентилятори, стоїть неможлива спека. Також були скарги на те, що деякі відвідувачі ведуть із собою на сеанси собак, що “розпускають” бліх, які турбують глядачів. І ті, починають їх ловити прямо сидячи в залі.
А ще хвилювало журналістів хамство білетерів. В одному з матеріалів репортер журиться, як “мешканок міста Суми”, не пускали до зали, хоча ті мали дійсні квитки. Важко уявити, але до 1917 року в Сумах за населення трохи більш, як 50 тисяч осіб, було 6 кінотеатрів, а зараз лише один.
