Сумський корифей Валентин Бурий: довга дорога до покликання

Життєвий шлях видатного українського актора, режисера, перекладача сумчанина Валентина Бурого міг би лягти в основу захоплюючої кінострічки, адже його дорога до Мельпомени була дуже звивистою та непростою, а повороти життя вражали. Далі на sumy-trend.

Від Сум до Далекого Сходу

Він народився у 1949 році в селі Студенка Сумської області в звичайній українській селянській сім’ї. його батько був головою колгоспу, людиною діяльною. Малий Валентин дуже любив читати – на горищ знаходив книги а журнали та зачитувався ними, а пізніше вже брав літературу у сільській бібліотеці.

Ще у школі майбутній актор щиро полюбив театр. Він брав участь у шкільній самодіяльності, обожнював декламував вірші, захоплювався творчістю Остапа Вишні та навіть пробував себе в якості режисера – на краю села, в яру ставив з однолітками перші спектаклі!

В 15 років підліток вирішує кардинально змінити життя та їде до брата у російський Владивосток, де проведе багато років перш, ніж повернутися на рідну Сумщину.

Спочатку юнак працював робітником на Далекосхідному судоремонтному заводі, а також вчиться у Владивостоцькому професійно-технічного училищі. 

Два роки хлопець відслужив у Амурській область, повернувшись на Далекий Схід, твердо вирішив втілювати у життя дитячу мрію. 

Покликання брало своє, Бурий ризикнув та вступив до місцевого профільного вишу – Далекосхідного інституту мистецтв на акторський факультет. 

Тут він жадібно та ретельно вбирає все, що йому дають викладачі: ази акторської майстерності, вміння проживати роль на сцені, гру на гітарі… За словами актора, саме тут йому прищепили нескінченну любов до професії, навчили тому, що робота над роллю вимагає величезної самовіддачі – душевної та духовної роботи.

 Треба сказати, що в той час у 25-рчного студента вже була сім’я, але це не зупинило його від ідеї йти за покликанням. П’ять років він пропрацював у Театрі юного глядача у Владивостоці. Сімейне життя на чужині не склалося, і Валентин Дмитрович повернувся на Батьківщину.

Крутий поворот… додому

Деякий час актор жив у сестри в Криму. А потім Валентина Дмитровича взяли на роботу до Волинського обласного театру Шевченка у Луцьку, де він пропрацював п’ять років. 

У 1989 році Бурий повертається на рідну Сумщину. За запрошенням друга він починає працювати у Сумському театр ім. Щепкіна, де служив аж до 2001 року. А потім перейшов у місцевий ТЮГ, де зайняв місце не лише актора, але й режисера.

Валентин Дмитрович віддав театру сумарно 35 років, зіграв більше 150 ролей та як режисер поставив чимало класичних спектаклів (серед них: «Конотопська відьма» за твором Квітки-Основ’яненка, «Зелена гора» Верещака, «Терем-теремок» за казкою Маршаком та виставу «Про кохання» за творами Чехова).

Бурий також займався художніми перекладами та адаптацією відомих творів. Так, він переклав українською мовою п’єси  Шварца «Вбити дракона» та Воронова «Пристрасті по Торчалову», сподіваючись на постановку цих спектаклів на великій сцені.

Великий ентузіаст своєї справи, він встиг зробити поетичні переклади творів Леоніда Філатова: «Лізістрата», «Збурювальник спокою», «Про Федота-стрільця, молодця, який був молодим».

Як  в молодості, так  в останні роки Валентин Дмитрович вів активний образ життя. Він полюбляв кататися на велосипед, плавати, дізнаватися щось нове, збирати гриби, гуляти по лісі та вуличками улюбленого міста…. А ще репетирувати з хорошими режисерами, досконально розбирати п’єси, ретельно та сумлінно перекладати улюблені твори, підбираючи влучні слова, аби вони потрапили у саме серце глядача…

 У 2013 році Бурий офіційно отримав звання Народного артиста України, а через два роки, в 2015, його не стало. Великий талант помер у Сумах, а на будинку, де жив актор  та режисер з’явилася меморіальна табличка з його іменем.

Comments

.,.,.,.